Ігор Птіцин, ветеран із Запоріжжя, приєднався до лав армії у 2022 році, де займався підготовкою майбутніх оборонців до військової справи. Проте після завершення служби чоловік змінив однострій на захисні рукавиці, і зараз розводить каліфорнійських хробаків для магазинів риболовлі, птахоферм, рибних господарств та зоомагазинів. А з ґрунту-біогумусу, який утворюється після життєдіяльності хробаків, виробляє добрива.
Як зародилася ідея цього незвичайного підприємства та як воно розвивається, з’ясовували журналісти Суспільного.
Каліфорнійські черв’яки, вирощені на фермі ветерана. Суспільне Запоріжжя
"Коли вирушали на риболовлю, заходили в крамницю за хробаками, а їх там не було. Відсутні хробаки один раз, двічі, тричі, п’ять разів… Що відбувається? Пояснюють: "Більшість людей, які займалися цим, або на фронті, або за кордоном. Залишили цю справу…", — поділився Ігор Птіцин.
Отже, у ветерана з його супутницею життя виникла ідея зайнятися розведенням хробаків. Пара ретельно вивчала особливості цієї галузі, дізнавалася про потребу на ринку і декілька разів подавали особистий бізнес-план для отримання державних грантових коштів:
"Звісно, на початках було дуже складно, тому що, як виявилося, уся література, яку ми опрацювали, увесь інтернет, який ми переглянули, приблизно 70% нам не знадобилося, а навіть перешкодило. Було витрачено дуже-дуже-дуже багато коштів марно…"
Ветеран Ігор Птіцин на власній фермі з вирощування каліфорнійських черв’яків. Суспільне Запоріжжя
Ігор Птіцин запевняє, що найбільша перевага такого виробництва — екологічність та можливість отримувати одночасно два продукти:
"Хробак — це хробак, це зрозуміло. А ще є біогумус — це відходи життєдіяльності хробака. Тобто, ми беремо компост, заселяємо туди хробака, підгодовуємо його, він існує, переробляє це все та виділяє копроліти. Так утворюється найчистіший біогумус. Це найкраще підживлення на сьогодні, без хімічних речовин, без будь-чого зайвого. Врожайність збільшується на 50%".
“У чому суть? У тому, що коли ти з землею змішуєш, кореневі системи рослин руйнують ці копроліти, залазять туди і вбирають звідти найцінніше. На біогумусі бур’ян вже не росте”
Власна справа стала не лише джерелом прибутку для колишнього воїна, а й своєрідним відновленням після повернення до звичайного життя:
"Я пішов на передову у 2022 році, адже не міг залишатися вдома. Як зараз згадую, як їхав від матері, на дамбі зупинився, під’їхав до поліції, вони вручали повістки, кажу: «Випишіть, будь ласка, мені повістку». Мене запитують: «Дійсно потрібно?». Я відповів: «Звісно, необхідно». Зрозуміло, що вдома ніхто з близьких не знав, що я йду добровільно".
Ігор відразу ж потрапив до тренувального центру для проходження початкової військової підготовки. Там чоловік і залишився в ролі інструктора для майбутніх оборонців:
"Командир якось покликав мене і каже: «У тебе у військовому квитку вказано, що ти інструктор». Я відповів: «Так, інструктор, але це було ще за часів радянського союзу». Тоді в армії була нестача інструкторів і він запропонував мені. Запросили інструкторів, які нас навчали, поспілкувалися, і всі одноголосно підтвердили, що, звичайно, я їм потрібен і підхожу".
Ігор Птіцин під час проходження служби. Особистий архів Ігоря Птіцина
Під час несення служби, військовослужбовець навчив понад 3 тисячі захисників, і пам’ятає кожного з них:
"У мене є блокнот вдома, і кожен там записаний: хто на якому ліжку спав, з номерами телефонів, з їхніми даними. Зараз ми підтримуємо зв’язок, вони телефонують мені й досі висловлюють слова вдячності", — зі світлою посмішкою пригадує колишній інструктор.
Особистий архів Ігоря Птіцина “Коли хлопці приходили, я старався адаптувати їх. Завжди збирав, кажу: «Хлопці, моє найважливіше завдання — допомогти і навчити, щоб ви там вижили». У мене немає випускників, вони всі для мене побратими”.
З особливою гордістю чоловік розповідає про одного зі своїх підопічних, котрий залишився сам на позиціях, коли товаришам по службі довелося відступати назад:
"Наш вихованець Сергій Приставка, коли почав служити, йому було 57 років. Він залишився на позиції, тому що був найстаршим. Так заведено у порядних бригадах, що коли необхідно відійти, залишається або вже поранений, який не може вийти, або найстарший. І він не тільки сам відстояв позицію, але ще й вивіз двох 300-х та одного 200-го на авто звідти".
Просто честь і шана таким хлопцям. Не можу без сліз про це говорити… І навіть тих, хто покинули службу самовільно, я їх не засуджую. Не кожна психіка здатна витримати. Це дуже важко, коли ти втрачаєш друзів, коли щодня живеш під загрозою…
На сьогоднішній день, колишній військовий найбільше прагне завершення війни та повернення своїх побратимів додому, щоб вже разом розвивати власну справу.
Ветеран Ігор Птіцин вдома з рідними. Суспільне Запоріжжя
Коли завершиться війна, ми всі разом об’єднаємося. Десь у якомусь селі придбаємо землю, облаштуємо там ще господарство. Хочу, щоб навколо мене зібралися побратими, щоб всі були поруч і ми спільно робили якусь спільну справу.
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube
Source: suspilne.media